Народний артист УРСР. З 1957 до 1990 був артистом Херсонського обласного музично-драматичного театру, на сцені якого зіграв понад 150 ролей різних за жанром, характером, сповнених подихом справжнього життя: Боруля у виставі «Мартин Боруля» Карпенка-Карого, Зброжек, Лука – «Маклена Граса» Куліша, Гриць – «Ой, не ходи, Грицю, тай на вечорниці» та ін.

«На жаль, за роки радянської влади ми майже не займались духовним світом людини, а більше жили за рахунок того, що наші батьки отримали ще від церкви й передали нам. Передали високі почуття... Я вважаю, що почуття все життя наше керують людиною, переплітаються. Якщо більше благородних почуттів – добра людина, поганої душі людина – зла. І ось – театр. Він серед усіх мистецтв повинен бути найголовнішим. Занепад мистецтва – занепад почуттів. Пригадую, як ми працювали раніш, у ті ж таки 60-ті роки, як готували спектаклі. Ми місяць сиділи, розгадували: як же розуміти п’єсу, образи, сцени? Не готові – ще працюємо: почуття десь вже зовсім близько, та ніяк не проникне, не захопить повністю. Бувало, на репетиціях актриси від напруги непритомніли! Порух душі ми шукали довго й важко. У 60-ті ми поняття не мали – що це значить, вчити роль? Ми її проживали. Ось це було нашим головним багатством – надбаним почуттям. Ні, ми теж читали за столом текст, але яка ж то була праця! Режисер при цьому неголосно підтримував словами, щоб бува не сполохати актора, роботу його душі. У 1960-ті до мене за куліси приходили глядачі, казали: «Я сьогодні вперше за все життя заплакав, я не знав, що можу співпереживати!». Або, бувало, іду Суворівською, а з іншого боку вулиці мені кричать: «Поздоровляю!». Із зіграною роллю, значить, сподобалася».