Якою мовою ми говоримо про себе?
15 вересня у Миколаєві, в Національному університеті кораблебудування імені адмірала Макарова, у межах XXVIII Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії» працювала Освітня платформа. Її програма об’єднала відразу три події – презентацію виставки, зустріч розмовно-інтеграційного клубу та публічну дискусію про мову й українську ідентичність. Освітня частина фестивалю розпочалася презентацією виставки «Логічна українська» від братів Демченків. Її презентував кандидат філологічних наук, доцент Херсонського національного технічного університету Володимир Демченко. Далі відбулася зустріч розмовно-інтеграційного клубу РІКА від ГО «Десяте квітня». Модерувала її письменниця та керівниця напрямку проєкту з координації клубів РІКА Олена Маляренко. Формат клубу передбачає живе спілкування українською та створює простір для тих, хто прагне більше користуватися нею у повсякденному житті, подолати мовний бар’єр і почуватися вільніше під час розмови. Завершила серію заходів дискусія «Якою мовою ми говоримо про себе?». Її учасники говорили про мову не тільки як засіб комунікації, а як частину особистої та національної ідентичності, культури, пам’яті й безпеки. Окрему увагу приділили мовній ситуації на Півдні України. Протягом десятиліть Херсон, Миколаїв та Одесу часто називали «російськомовними містами», а весь Південь – «російськомовним регіоном». Учасники дискусії спробували з’ясувати, наскільки таке визначення відповідає історичній реальності, де проходить межа між справжнім мовним різноманіттям та політичним міфом про «російськість» Півдня і як цей міф використовувала росія. Ще одна тема – зміни після початку повномасштабного вторгнення. Для багатьох українців після 24 лютого 2022 року перехід на українську став усвідомленим особистим рішенням. Тож учасники говорили і про те, як змінився мовний портрет південних областей та чи здатна зміна мови повсякденного спілкування впливати на відчуття власної ідентичності. До розмови долучилися президент Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії», генеральний директор-художній керівник Херсонського театру ім. М. Куліша, народний артист України Олександр Книга; кандидат філологічних наук, професор НУК ім. адмірала Макарова, Уповноважений із захисту державної мови у 2020–2025 роках Тарас Кремінь; доктор педагогічних наук, професор, проректор НУК та режисер-постановник Миколаївського академічного художнього драматичного театру Віктор Мозговий; кандидат філологічних наук, доцент Володимир Демченко та письменниця Олена Маляренко.
Олександр Книга – президент Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії», генеральний директор-художній керівник Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша, народний артист України: «Є дві складові: перше – свою рослину треба поливати й удобрювати, друге – полоти бур’яни. Ми так захопилися тим, щоб полоти російські бур’яни, що наша рослина може залишитися без належної уваги. Бо недостатньо тільки відмовлятися від російського – потрібно розвивати своє. У Херсоні задовго до початку повномасштабного вторгнення стояли черги до театру, люди купували квитки, тому що їм був потрібен український культурний продукт».
Тарас Кремінь – кандидат філологічних наук, доцент, професор Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова, політик, голова Миколаївської обласної ради VI скликання, народний депутат VIII скликання, Уповноважений із захисту державної мови у 2020-2025 роках: «Нам важливо говорити про українську не лише як про мову навчання чи офіційного спілкування. Це питання нашої національної ідентичності, нашої культури і тієї національно-духовної залученості, яка надалі зможе змінювати нашу країну».
Віктор Мозговий – доктор педагогічних наук, професор, проректор з науково-педагогічної роботи, навчально-виховної та гуманітарної діяльності Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова, режисер-постановник Миколаївського академічного художнього драматичного театру: «Після 2022 року ми побачили дуже помітні зміни: багато людей почали переходити на українську, вчити її, більше нею спілкуватися. Але війна затягується, і ми знову дедалі частіше чуємо російську в повсякденному житті. В аудиторії ми говоримо зі студентами українською і хочемо чути українську від них, хоча не перетворюємо це на примус. Мовне середовище не змінюється миттєво – над цим потрібно працювати постійно».
Володимир Демченко – кандидат філологічних наук, доцент Херсонського національно-технічного університету: «Коли це була Херсонська губернія, до неї входили і Миколаївщина, і частина Одещини – величезна територія. Імперія намагалася створити тут так звану «Новоросію», відбувалася колонізація, сюди переселяли людей. Але якщо підрахувати, скільки серед населення було українців і скільки росіян, усе одно більшість становили українці. Основне населення жило в сільській місцевості, а село завжди було носієм української мови»
Олена Маляренко – письменниця, керівниця напрямку проєкту з координації розмовно-інтеграційних клубів РІКА ГО «Десяте квітня»: «Мій батько – з Донеччини, мама – вчителька української мови і літератури з Херсонщини. У другому класі, коли вчителька почала викладати українську, я на перервах підходила до неї і підказувала: це слово вимовляється так, а це – ось так. Вона сказала: «Оленочко, ти знаєш українську». І у вісім років я стала її радником. Тоді я вперше зрозуміла: я знаю щось таке, чого багато людей навколо мене не знають».