В Херсонському театрі імені Миколи Куліша, на сцені під дахом пройшла читка п'єси "Бомба". Автор п’єси- Херсонська драматургеса, художниця-концептуалістка, активістка Наталка Блок. Прем'єра відбулася в грудні в Києві в межах проекту британського режисера.

Текст про нас, любов, тривогу і проблеми вибору. Реальна містика, минуле і сьогодення. П’єса висвітлює реальні проблеми, з якими ми стикаємося кожного дня.

Нам випала можливість поспілкуватись з Наталкою Блок і вона розповіла деякі цікаві факти про своє творіння:

Розкажіть будь ласка детальніше про проект в межах, якого ви написали та презентували свою п’єсу?

Це україно-британський проект «Театр за два тижні», його куратором та ідейним натхненником став британський режисер та драматург Джек Кловер, він запропонував такий формат роботи, коли кілька драматургів, кілька режисерів і актори роблять за два тижня три вистави. Тобто кожен з драматургів-учасників проекту написав свою п’єсу режисер її поставив, а глядачі купили квитки та прийшли подивитися на результат нашої плідної праці. Театр повинен швидко реагувати на всі події, які відбуваються на сьогоднішній день.  Одна з важливих моралей, яку намагаються донести до глядачів – у театрі не так важлива досконалість, як чесність. Як це дивно не звучить, але така концепція, дає велику свободу драматургу та режисеру, звільняючи їх від певних рамок.

Чому Ви вирішили зробити головну героїню активісткою?

Взагалі мене оточує велика кількість людей з дуже активною громадською позицією, які роблять багато важливих соціальних проектів. В цьому аспекті я дуже з ними схожа, оскільки більша частина моїх п'єс є соціальними. Мої п’єси – це не розважальна творчість, вони мають певне смислове навантаження, щоб вказати на якусь проблему, щось розповісти, щось змінити. За допомогою головної героїні я висвітлюю ряд проблем одна з них - активістське вигорання. Ця проблема дуже близька для мене, оскільки, я теж активістка і не з чуток знаю, що це таке. На сьогоднішній день активісти роблять багато роботи, яку люди не помічають. Саме тому у п’єсі з’являється таке захворювання, як посттравматичний розлад. У нас ця проблема не розглядається на державному рівні, в основному цим займаються активісти, які вибивають гранти, щоб допомагати людям з цим боротися, але про це мало говорять. Я хотіла показати, що роль активіста в сучасній Україні дуже велика. Ось ця штука, коли головна героїня каже: «Добре, я взірвусь, тому що я активістка» - це дуже важливо. Вона чинить саме так, тому що вона прийняла рішення боротися за людей.  

На яку вікову аудиторію спрямована Ваша п'єса ?

Не буду лукавити і скажу, що мені вже за 30, можливо я пишу для таких, як я, хоча в мене є п’єси і для підлітків, бо я мама і це також актуально для мене.

Ви презентували п’єсу в Києві. Чи є відмінність у сприйнятті тексту в Херсоні і в столиці. Яка?

По перше, я хочу сказати, що у Києві був формат вистави, тобто був режисер і актори, а в Херсоні ми зробили театралізовану читку, яка трохи схожа на маленький ескіз. У Києві реакція публіки була більше гучною та бурною, вони  тут люди досить тихо реагували. Звичайно, що під час презентації п'єси у столиці обговорення не було, тому що на відміну від читок після вистави обговорення не роблять.

Що Ви, як автор намагалися донести до глядача?

Взагалі моя п'єса має багато шарів, про які хотілося б розмовляти – це і про наші нескінченні життєві перегони, постійні пошуки щастя, про політику, про вибір перед яким стоїть кожен з нас. Тема вибору вона взагалі дуже серйозна, глибока та актуальна. У моїй п'єсі піднімається проблема вибору, яким саме він повинен бути, свідомий чи не свідомий… Ми повинні  усвідомлювати різницю між добровільним та примусовим вибором - це досить такі популярні речі про які треба говорити. Ми зараз багато говоримо про патріотизм, але зовсім не говоримо про вибір, що на мою думку, є більш важливим. Крім цього, я хочу звернути увагу глядача до теми провини, адже абсолютно будь-хто може зробити так, щоб ми почували себе винними за щось, оскільки ми так влаштовані. З цього виходить, що таким чином штучно можна зробити людиною винною у всьому. Ця провина вона або буде потихеньку нас з'їдати або взірветься, як ця бомба. Також я своєю п 'єсою хотіла зробити невеличкий екскурс у минуле , а саме, про ту конвенцію завдяки якій Україна була вимушена здати всю свою ядерну зброю, тобто якщо у нас буде війна то за умовами конвенції єдине, чим інші країни нам зможуть допомогти - це провести нам консультацію. Мене прямо на шматки розривало, коли я читала всі пункти цієї конвенції.

Спілкувалась Марина Гайворонська 

Подивитись читку можна тут: