У стінах Херсонського театру відбулась весела, життєрадісна дитяча подія – прем’єра казки «Коза-Дереза». Подив, дитячий сміх, блиск очей,  -  саме так можна описати реакцію маленьких театралів на казку, яка пройшла 24 лютого. Будь-яка дитяча вистава - дуже хвилююча подія для дитини. Це цікава пригода, про яку малеча  пам’ятатиме ще довго. Адже всі діти - це захоплені, чуйні, вдячні і разом з тим дуже вимогливі глядачі. Тому, щоб догодити маленьким театральним гурманам режисер Херонського театру Катерина Слажнєва намалювала на театральному мольберті стару казку новими фарбами.

Таку «Козу-Дерезу» ви ще не бачили. Звичайна родина на чолі з дідом жили поживали та добра наживали, але спокійному життю сімейства прийшов кінець. Одного гарного дня на подвір’ї родини опинилась коза, та коза виявилась не простою… Вона перевернула життя героїв догори дригом. Казкові персонажі примусять замислитись і дітей, і дорослих над тим, кого другом вважати, а кого і ... на поріг не пускати.

Нам випала нагода поспілкуватися з Катериною і вона нам розповіла декілька цікавих фактів про нову дитячу виставу.

Чому ви захотіли поставити саме цю казку?

 Генеральний директор – художній керівник театру, Олександр Андрійович Книга вже давно мріяв поставити цю казку, але зробити не просто постановку старої народної казки, а осучаснити її... Таке рішення зумовлене тим, що зараз ХХІ століття - це інший час, інша музика, інші фільми, мультфільми, казки та інші діти. Тому виникла потреба поставити стару казку на новий лад. «Коза-Дереза» -  це українська народна та актуальна казка, яку знають абсолютно всі і дорослі і діти. Мені випала нагода подивитися на цю казку з іншого боку, більш сучасного. Я, як режисер, виконала задачу генерального директора та повністю осучаснила казку, чого, чесно кажучи, дуже не люблю. Але цього разу робота над осучасненням «Кози-Дерези» принесла мені справжнє задоволення, мені сподобалося додавати сучасну музику, пісні, мотиви, які несли не тільки повчальну функцію, а й змусили глядача осмислити ті проблеми, які розкриває ця казка. Серед наших театралів, які прийшли на прем’єру, я чула таку думку, що наша дитяча казка вийшла досить дорослою. Це також помітили актори, які  пропонували створити дорослу версію «Кози-Дерези». Особливість нашої "Кози-Дерези" полягає у тому, що вона створена не тільки для дітей, а й для дорослих, оскільки постановка вийшла трохи пікантною, дорослі чудово розуміли всі підтексти, які були закладені, а діти в свою чергу чудово сприйняли картинку, яку показали їм актори.

Ви сказали, що не любите осучаснювати казки, розкажіть будь ласка чому?

Мені здається, що казка повинна бути казкою, бо цей жанр створений насамперед для дітей. На мою думку, такі вставки, як «айпад», «айфон» не дуже доречні в казках, тому що цього всього багато в телевізорі та інтернеті, а театр – це зовсім інший осередок. Але чомусь саме у цій казці у мене було бажання спробувати те, чого ніколи не робила. Мені захотілося зробити так, щоб ця вистава була цікава не тільки дітям, а й дорослим. В мене є маленька дитина, тому я чудово знаю, як виглядають сучасні мультфільми – вони досить дорослі, там є такі дорослі монологи, які, на мій подив, дуже добре сприймаються дітьми.

Ви вирішили поставити казку, тому що у вас є маленька донечка і тут зіграв фактор мами чи була інша причина?

 Взагалі, чесно кажучи, я у нашому театрі, як «казковий персонаж». Я вважаю себе режисером-казкарем, бо поставила велику кількість казок у нашому театрі і знаєте, мені це подобається, мені подобається ставити казки, подобається бачити задоволені оченята дітей, які приходять на вистави. Звичайно з народженням донечки, я почала сприймати певні речі по іншому. Я зрозуміла, що казка може бути дуже глибокою. Це дуже важливий жанр, адже саме казка відчиняє для дітей двері у великий світ театру. На мені лежить дуже відповідальна місія. Не можна сприймати казку, як суто комерційний проект, який можна добре продати. Це процес відкриття маленької дитячої душі та пізнання нею цього великого світу. Ми формуємо театральний смак, театральне бачення, саме тому мені дуже подобається ставити казки.

Як проходив набір акторів?

На сьогоднішній день, у більшості акторів поверхове відношення до казки. Вони вважають, що драматичний жанр – це еталон акторської гри, а казку можна зіграти, як заманеться. Я задоволена тим, що під час роботи над казками, я кажу і про інші свої роботи, мені вдається змінити відношення акторів до цього жанру. Саме при підготовці цієї казки мені вдалося це найбільше. Тому що самі актори після прем’єри були дуже вдячні мені, за те, що вони грали в цій казці та за те, що я в них повірила. Я їм розповідала про те, що казка – це унікальна можливість актора спробувати себе у зовсім іншому амплуа.

Саме у казці актор може проявити себе зовсім по іншому, щоб режисер, який ставить психологічні драми зміг подивитися на актора  з іншого боку та розкрити іншу грань його таланту. Це призвело до того, що актори, особливо головні ролі, на сцені були зовсім інакшими не такими, як зазвичай.

Чи задоволені ви прем’єрою?

Складно відповісти на дане запитання. Мені здається, якщо ти задоволений собою, значить ти зупинився. Завжди є моменти, які хочеться переробити або взагалі змінити. Під час вистави режисер слідкує не тільки за тим, що відбувається на сцені, а й за тим, що відбувається у залі. Реакція глядачів дає зрозуміти, що у виставі так, або що не так. Загалом мені сподобалося те, як реагували глядачі. Сподіваюсь, що вистава і надалі полонитиме серця глядачів і буде жити якомога довше в стінах Херсонського театру!

Фото - Денис Максимов

Спілкувалась Марина Гайворонська