У стінах Херсонського театру імені Миколи Куліша відбуваються справжні дива. Насправді це не просто красиві слова, щоб привернуту таку бажану увагу театральних поціновувачів. Зовсім ні! Правда в тому, що на маленьких херсонців та їх батьків дійсно чекають чари та магія театру. Студент Київського національного університету театру кіно і телебачення імені Карпенка-Карого Євгеній Резніченко поставив на сцені театру грандіозну та чарівну казку «Лускунчик». Дітлахи та їх батьки мають змогу поринути у зворушливий та казковий світ, сповнений добрих історій і повчальних пригод.

Це дивовижна, таємнича, добра новорічна казка.  Дівчинка Марі навіть не могла собі уявити, які пригоди трапляться з нею цього казкового вечора. Хрещений дівчинки подарував їй, на перший погляд, звичайну іграшку, яка згодом виявилася зачаклованим принцом, якого потрібно врятувати… Чи зможе Марі та Лускунчик подолати усі перешкоди? Чи не завадить армія мишей на чолі з Мишачим королем? І найголовніше – чи зможе Лускунчик знову стати людиною?

Ми поспілкувалися з молодим режисером і він привідкрив завісу таємничості:

Чи пам'ятаєте ви, коли вперше зустрілися з театром? Як це було? Коли?

Важко сказати, коли саме вперше познайомився з театром. Я дуже чітко пам'ятаю, що до мого дитсадка приїжджав ляльковий театр. Це дійство тоді справило на мене велике враження і розбурхало мою зацікавленість у цьому виді мистецтва. А приблизно у віці чотирьох років зі мною трапилася одна ситуація, яка зіграла важливу роль у моєму подальшому житті! Якось ми з мамою їхали у маршрутці, і одна жінка, яка їхала поряд, заговорила зі мною, а потім запросила мене на навчання у Херсонський Таврійський ліцей мистецтв, де вже за 2 роки я розпочав своє навчання на театральній кафедрі протягом 11 років. Саме під час навчання там, було прийнято остаточне рішення про вибір майбутньої професії.

Чи зустрічалися вам люди, які на вас дуже сильно вплинули як на професіонала?

Звичайно зустрічалися, насамперед першою людиною, яка посприяла становленню мене саме у театральній професії – це був мій перший викладач з театрального мистецтва Богданова Інна Петрівна, яка з першого класу була моїм викладачем у Таврійському ліцеї мистецтв. Мабуть, саме вона підштовхнула мене на вибір режисури драматичного театру.

Більше як на професіонала звичайно на мене вплинули мої майстри Судьїн Володимир Миколайович, Дубінін Костянтин Михайлович, Штефан Олександр Федорович і молодий асистент у нашій майстерні Швець Оксана Борисівна – це попередній набір нашого курсу. Дуже багато людей  зустрічалося, які мені розповідали про професію. Звісно мені дуже сильно допомогло спілкування з попереднім курсом, саме з Ксенією та ще її деякими одногрупниками, вони розповідали про свій досвід, про навчання, вони рекомендували багато літератури і ми дивилися разом вистави.

На мою думку, на режисера впливають не лише його викладачі. Я намагаюсь дивитись багато вистав, слідкую за тим, що відбувається у київських театрах, слідкую за київськими режисерами, дивлюся відеозаписи вистав лідируючих майстрів театральної справи в Європі, Америці, оскільки, дивлячись на вистави інших, ти набираєшся досвіду, а це дуже важливо.

Євгеніє, це ваш перший досвід роботи у театрі?

Це моя дипломна робота, я зараз навчаюсь на четвертому курсі у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І.Карпенка-Карого, тому на професійній сцені таку повномасштабну роботу, як «Лускунчик», я робив вперше.

Вам як режисерові з чим приємніше працювати: з текстами класиків чи з творами сучасних авторів?

Насправді для мене не є принциповим, коли народився та помер автор, головне для мене те, які питання та проблеми він піднімає, тому, в принципі, в мене немає якогось упередженого ставлення до сучасної драматургії, і я не вважаю класику якоюсь архаїкою.

Звісно, що класика стала класикою не просто так, і тому, звертаючись до неї, ти отримуєш більше ніж у якихось сучасних драматургів. Мій майстер завжди наголошує на тому, що треба навчатися на хорошому матеріалі. Гарна особливість класики полягає у тому, що вона була актуальною тоді і стає актуальною зараз, це, мабуть, найголовніше.

Поки що я більше віддаю перевагу класиці, але в мене були студентські роботи з Славомиром Мрожиком, ми працювали з Еженом Іонеско, хоча це вже вважається класика театру абсурду, але, на мою думку, це все-таки сучасність. Зараз дуже активно та потужно розвивається німецька сучасна драматургія, відкривається дуже багато цікавих авторів, публікується велика кількість каталогів саме з німецької та швейцарської драматургії, там дуже багато цікавих творів, з якими, мабуть, дуже хотілося попрацювати. Для мене не має рамок у виборі матеріалу, головне ставити те, що тебе зачіпає, якісь твої внутрішні переживання і обов’язково треба думати про те, що буде цікаво твоєму глядачеві, про що ти будеш з ними спілкуватися своєю виставою, на які думки ти хочеш його наштовхнути. Тому не важливо, яким текстом говорити з глядачем, а про що саме!!!

Як вам здається, що найскладніше в роботі режисера?

В першу чергу найскладнішим в роботі режисера для мене є те, що це насамперед робота з живими людьми, тобто ти відповідаєш за все. Режисер має стовідсоткову відповідальність за акторів, які сьогодні виходять на сцену і грають перед публікою. Якщо щось відбувається не так, як ти запланував, і якщо ти не отримав бажану реакцію від глядача, то в цьому винен тільки ти. Я як режисер повністю відповідаю за створення цієї вистави, що стосується роботи з цехами (костюми, декорації, звук, світло) та всі інші аспекти.

Все це роблять люди і з ними треба вміти спілкуватися, з ними треба вміти знаходити спільну мову та йти на компроміс. Потрібно вчитися чітко ставити свої задачі, щоб оточуючі могли зрозуміти те, чого ти хочеш, і виконати твоє завдання.

Мабуть, саме цей етап для мене найскладніший, але він і найцікавіший, тому що театр не потрібен був, якщо би в ньому працювали роботи, якщо б все було так просто та ідеально, то цьому мистецтву не було б сенсу. Лише жива людина, коли виходить на сцену, може щось донести, про щось поспілкуватися з глядачем, подарувати йому свої емоції та переживання і тільки тоді, якщо актор живий та щирий на сцені, то глядач, коли виходить зі стін театру, щось відчуває та розуміє.

Чому Ви вирішили поставити саме цю виставу ?

Я по своїй натурі мабуть мрійник, намагаюся вірити у дива. Я вважаю, що на сьогоднішній день у сучасному світі люди просто перестають помічати, які прості звичайні «дива» відбуваються у нашому житті кожного дня. На жаль, це стало своєрідною тенденцією для нас, всі події стають буденністю. Саме тому мені хотілося б створити якесь диво на сцені, і я розумію, що це дуже легко зробити у форматі новорічної казки. Це дуже важливо, тому що саме казками ми виховуємо юного глядача. Взагалі, мені здається, що найскладніше спілкуватися саме з дітьми, тому що ми відповідаємо за те, що вони побачать, що вони почують, як вони будуть виховуватись. Театр повинен виховувати свого глядача, ти не маєш права бути фальшивим, нечесним саме з дітьми, тому це було трохи страшно, але дуже цікаво та приємно. Коли я вже зрозумів, що буду ставити новорічну казку, був пророблений великий пошук матеріалу, дуже багато казок було прочитано мною, але мій вибір зупинився саме на «Лускунчику». Це казка не така проста, як здається на перший погляд. Вона зачіпає дуже важливі питання, на які чомусь ми рідко спілкуємося зі своїми дітьми. Ми не спілкуємося з дітьми про те, що таке дружба, що таке любов? Батьки дуже часто не чують своїх дітей і цю проблематику ми намагаємося зачепити. Як фундамент для майбутньої вистави ми використали мотиви казки Гофмана, але я зі своєю командою створив нашу сценічну версію, яка б зачіпала та говорила про саме ті проблеми, які ми вважаємо важливими на цей момент.

Яке враження на Вас справив театр імені Миколи Куліша?

Під час нашого навчання мій майстер завжди мені казав, що ми зростаємо у тепличних умовах, що у нас все дуже спрощено ніж в театрі, і ми коли будемо працювати у професійних театрах ми зіткнемося з великою кількістю складностей, про які ми навіть не підозрювали під час навчання. Це дійсно правда, тому що коли ти приходиш у професійний театр і починаєш працювати з цехами, з розкладом, де відбувається ще якісь репетиції окрім твоїх, ще якісь постановки, вистави і так далі…  Тут з’являється ряд певних складностей спілкування з цими ж самими цехами – це те, чого неможливо навчитися та прочитати у книзі, але це можна отримати лише на власному досвіді. Я дуже радий тому, що отримував та відчував підтримку зі сторони адміністрації театру, акторів, цехів. Мене, мого композитора та художника намагалися підтримати. За це я хочу висловити велику подяку адміністрації театру та всьому творчому складу, але все одно не маючи такого досвіду це було не так легко, як задавалося. Для себе я пройшов це випробування досить гідно. У цьому театрі мені допомагали я розумію, що без цієї допомоги і підтримки  неможливо було б реалізувати такий проект.

Чи хотіли б ви ще раз здійснити постановку на сцені нашого театру?

Під час даної роботи я отримав купу вражень, задоволення. Мені було б цікаво відчути та пережити все знову, але вже над якимось іншим матеріалом, тому я дійсно хотів би ще раз поставити якусь виставу на сцені вашого театру.

Спілкувалась Марина Гайворонська.