Офіційна дата заснування Херсонського театру – 6 листопада 1936 року, коли під егідою СРСР відбулася прем'єра вистави «Переможці смерті» за п'єсою В. Власова та відкрився новий театр – Херсонський міський український драматичний театр. Проте, чи дійсно ця дата є відліком всієї історію Херсонського театру? Адже театральне життя області має набагато глибші корені за ті, які пропонує радянська версія. І ця дата, безперечно, ігнорує багатий зміст розвитку театрального мистецтва Херсонщини, яке, відповідно до архівних джерел, зародилося ще у 1830-х роках. Це питання порушувала під час дискусії у день відкриття музею «Театральний Херсон: від витоків до сьогодення».

Генеральний директор-художній керівник Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша, народний артист України Олександр Книга: «Ця ідея виникла не сьогодні. Ми почали це робити ще задовго до війни, ще до 2014 року. Але все не вистачало коштів, не вистачало часу, ще якихось речей. А в цьому році була можливість. Нам дуже хотілося, щоб музей був не просто однією кімнатою, а щоб він оточував нас. Щоб молоді актори та працівники театру знали його історію. Щоб глядачі розуміли, наскільки велетенську роботу проводимо – і міжнародну, і гастрольну, і постановочну. Завжди цікаво подивитися, як створюється це мистецтво. На макети, на якісь театральні реквізит, і ще якісь цікаві речі, подивитись історію. А вона багата і пов'язана з Миколою Гуровичем Кулішем, з тими особистостями, які працювали. Це нам вдалося, ми це зробили. Хай це не весь об'єм, який хотілося б. Але той матеріал, який є, ми намагаємось відцифрувати, щоб він залишився, щоб його зберегти. Потім після нашої перемоги ми обов'язково це доробимо, бо є якісь програмки з вистав унікальних. Чи знали ви, приміром, що Оксана Петрусенко, особистість світового масштабу, починала свій шлях на херсонській сцені? Або Євген Матвєєв, який мріяв стати актором, приїхав на баржі з кавунами і переправився з Олешок сюди. Віктор Жданов – відомий сучасний український актор, зокрема, своєю участю у серіалі «Спіймати Кайдаша», він теж у нас починав. Прийшов до нас разом із майбутньою дружиною Оленою Хохлаткіною з училища культура. Тобто, театральна історія Херсона, вона велетенська, і нам дуже хочеться, щоб про неї знали якомога більше людей.

Херсон сьогодні – це місце сили, як називають його люди, які до нас приїжджають. Які дивуються, як тут театр є сьогодні, і не просто є, а щось ставить, працює.

У мене є мрія – створити після перемоги великий музей окупації, щоб показати людям, що тут відбувалося. І взагалі, щоб привертати увагу до Херсона всіма можливими засобами. Для цього ми тут і є». 

Заступник начальника Херсонської обласної військової адміністрації Володимир Клюцевський: «Театр є одним із важливих джерел утвердження української національної ідентичності. Це місце, де генеруються мистецькі ідеї, де згуртовуються люди і вони через театрально-видовищні заходи показують наші реалії життя. Можливо, дещо прикрашаючи, можливо, гіперболізуючи, можливо, доводячи до зрозумілого сприйняття ту ідею, яка закладена у виставах, у різноманітних дійствах. Найголовніше, що це магніт, який притягує людей. І я пам'ятаю, як ще до війни, 2010-го…до 2020-го, неможливо було придбати квитки в театр, тому що все було розкуплено наперед, на місяці. Це говорить не лише про те, що люди тягнулися до театру, а про те, що вистави, які готували режисери, актори театру, були цікавими і вони захоплювали своєю феєричністю і творчим потенціалом. Зрозуміло, що з самого початку створення театр був місцем, куди приходили люди, які розуміються на мистецтві. З «вищого» світу, скажімо так, інтелігенція. Вони не лише переглядали результати творчості режисерів, акторів та інших діячів сцени, вони ще між собою спілкувалися, ділилися враженнями і поширювали театральне мистецтво. Органи влади розуміли, що театр – це місце, куди ходять люди, і яке треба підтримувати. І, найголовніше, що наш академічний музично-драматичний театр імені Миколи Куліша, теж став магнітом, який створив багато фестивалів і згуртував навколо себе не лише театри інших обласних центрів, а й театри закордонні. Ми це бачили на дашбордах, на стендах. І, скажімо так, що, начебто невеличке місто Херсон, але театр в ньому величезний за своїми талантами, масштабами показу і залучення глядачів. А найголовніше, я вважаю, що театр робив Херсон впізнаваним, таким, який став туристично привабливим. І велика кількість людей приїздила до Херсона, щоб побачити вистави. Я не скажу, що Олександр Андрійович ще з 1830 року очолює цей театр, але останні декілька десятків років. Під його керівництвом театр набув резонансу у частині видатних постановок, народних артистів України, заслужених артистів, діячів мистецтва і багатьох особливих людей, які зараз популяризують наш рідний Херсон. І якраз дуже символічно, що в переддень третьої річниці визволення міста сформовано музей, який показує, що театр жив, був зруйнований під час Другої світової, відновлений. І під час окупації театр теж жив, тому що я спостерігав за життя театру з березня до липня 2022 року, і знаю, що всі, хто залишиться в Херсоні, боролися за те, щоб його зберегти».

Заступник начальника Херсонської міської військової адміністрації Михайло Линецький: «Попри всі виклики сьогодення, цю страшну трагедію, яку переживає вся наша країна і наше рідне місто, Херсонський театр доводить щоденною працею всього колективу, що можна і в таких умовах рухатись вперед. І це дуже знакова історія. Театр – місце сили і стійкості в місті героїв і незламності, – таке у мене зараз відчуття. 

Те, що ви ламаєте стереотипи радянської пори – це, напевно, дуже амбітний виклик сьогодення. Страшне горе і лихо, але єдиний, можливо, шанс на десятки поколінь наперед позбутися того минулого, яке нас всіх тримало в якихось жорстких рамках, в таких незручних умовах, і під одну гребінку, як казали. Всі щоб були однакові, ніхто не виділявся. А театр – саме місце, де людина може розкритись, самореалізуватись. Це абсолютно інша сфера, атмосфера, напрям, вікно можливостей. 

Скільки до російського вторгнення було у херсонців різноманітних розваг, напрямків, де можна було проводити вільний час. Це і наш Дніпро прекрасний, зелений туризм, відпочинок, каток льодовий, бари, ресторани, кінотеатри – будь-що. Я з малого бізнесу прийшов до органів влади, 20 років займався підприємництвом. Де ці всі люди, які утримували ці всі розваги? На жаль, їх майже немає. А театр продовжує бути з херсонцями.  І це дуже знаково, символічно і надихає. 

Театр не шукає легких шляхів. Театр залучає гранти. Театр мандрує світом. Театр пропагує стійкість незламних херсонців. Театр не зупинився ні на хвилину в своєму фестивалі, який знає вже весь світ. 

А як розвінчуються міфи? Ви сьогодні у своїй сфері зробили таку саму подію для всіх, хто взяв участь, і хто в майбутньому буде дивитись цей музей».

Театрознавиця, журналістка, членкиня НСТДУ, НСЖУ Алла Підлужна: «Сьогодні я заздрю тим, хто був в Херсоні і взяв участь у відкритті музею театру, мрію побачити цей музей як скоріше, приїхавши в мирний Херсон. Я просто в захваті від того, що в таких умовах, під таким пресом обставин і того, що відбувається навколо, ви не зупиняєтесь. Знаєте, коли у нас в Києві тривога і чую звуки вибухів, я відразу думаю про херсонців, як ви там? Бо ви живете під такими обстрілами щодня, постійно, і це жахливо... Але ж від того, що ви, не зважаючи на все це, не складаєте рук, показуєте всім, як можливо продовжувати свою справу таким чином, щоб це викликало захоплення.

Я знаю Херсонський театр і люблю його. Ця любов продовжується протягом більше 25 років. Коли я приїхала вперше до театру, це був просто перегляд вистав, але вже зароджувалася думка про фестиваль, який зміг би об'єднати всю Україну, а згодом вийшов на міжнародну арену. Так цікаво було спостерігати той рух. Коли він починався, це була така можливість для професіоналів відчути оту театральну палітру всієї України. І от Херсонський театр, який став флагманом цього фестивального руху в Україні, показав приклад, як можна робити справу, щоб вона розвивалась і мала такий творчий резонанс для того, щоб люди насолоджувались мистецтвом, професіонали споглядали і фіксували творчі тенденції розвитку українського театру.

Потім ми бачили як фестиваль долучає до своєї орбіти і літературу, і музику, і освітню складову. І от цей процес, ця концентрація мистецтва на два тижні в Херсоні робили просто дива. Потім це підхопили інші міжнародні фестивалі, театри з інших країн. І ми вже бачили, як розходиться, як кола по воді, цей творчий імпульс Херсонського театру. І вже зараз, завдяки зусиллям, в першу чергу, звісно, Олександра Андрійовича Книги, який зробив і сформував таку команду однодумців, які можуть зараз робити дива і творчості, і такої креативної думки, ми бачимо всі ці результати.

Ще я хочу дуже наголосити на тому, що театр змінився, збагатився творчо з приходом режисера, а потім він виріс до головного режисера, знакового режисера для всього українського театру – Сергія Павлюка. І його вистави теж, кожна з них ставали подіями в репертуарі і театру херсонського, і на сценах інших театрів, де він здійснював свої постановки. І я думаю, що оцей мистецький пошук саме Сергія Павлюка теж зіграв на те, що Херсонський театр став дуже потужним у мистецькому просторі українського театру».

Заступник директора Департаменту реалізації гуманітарної політики Херсонської обласної державної адміністрації-начальник управління культури Андрій Ярьоменко: «Сьогодні я ще раз згадав, що наш театр має дуже багату історію. Багато акторів, режисерів починали свій творчий шлях саме на сцені, в будівлі нашого обласного театру. Чимало талановитих митців продовжують бути тут. Я згадую перші місяці після звільнення, і найяскравіша подія, яка відбулась тоді зі мною – це похід до театру. Тоді ми зібрались, були запрошені гості, я сидів і в мене були сльози на очах, тому що я відчув, що знову дотичний до творчої частини, до культурного життя нашого міста. Після важких місяців окупації я зрозумів, що далі буде краще.

Хочу сказати, що мені в житті неймовірно пощастило, тому що я мав честь деякий час співпрацювати з нашим театром. Я тоді ще працював в Херсонському державному університеті. І в нас були спільні проєкти. Я був особисто знайомий з тими людьми, яких, на жаль, зараз немає. Вони покинули цей світ – це і Юрій Балаш, і Василь Чорношкур, і Анатолій Толок, і Генрієтта Пташник. 

Я от зараз згадую вислів: «Театр – це завжди свято», і це дійсно так. Тому що до війни, коли ми приходили, це завжди була подія. І зараз так, адже мистецька діяльність не зупиняється. Коли я буваю десь за територією Херсонської області і спілкуюся з нашими колегами, або десь за кордоном і розказую, що роблять заклади культури Херсонщини, зокрема, наш Херсонський театр, люди просто в захваті. Коли я був у відрядженні закордоном, ми підготували з колективом театру такий невеличкий проморолик про роботу під час війни, і всі були вражені. Кожен з нас знає, що зараз відбувається в Херсоні, але колектив продовжує працювати, продовжує співпрацювати з закордонними партнерами, долучає до вистав і режисерів, і акторів, і це дійсно для кожного з нас можливість побачити талановитих людей з інших регіонів України, не тільки нашої талановитої Херсонщини. Зараз кожен член колективу є також частиною історії театру Херсона, Херсонщини і мистецької культурної історії всієї України».

Начальниця відділу зовнішніх комунікацій НСТДУ Ольга Байбак: «Деякі театри порушують це питання і з'ясовують, чи була театральна трупа сформована раніше, чи, дійсно, коли була якась постанова. На жаль, так склалося, що юридично багато дуже театрів було, скажімо так, узаконено вже за часів приходу радянської влади. Тому більшість театрів України одночасно святкують свої сторіччя, дев'яносторіччя, 85-річчя і так далі. Тобто, більшість театрів у нас фактично одного і того самого віку.

Але, з іншого боку, багато театрів намагаються піти далі в свою історію, бо ті трупи, які були потім, скажімо так, приведені в якусь юридичну радянську систему, вони все одно сформувалися раніше, і коріння багатьох театрів іде раніше і глибше.

 Взагалі, це зацікавлення історією зараз дуже у багатьох, і не тільки в театрах, але й у глядачів також. Є і намагання знайти своє коріння, знайти своє походження і, в принципі, з'ясувати, звідки походить людина, проідентифікувати себе не з тією радянською владою, яка була на момент формування багатьох театрів, а до того коріння, до тих людей, які власне і створювали ці театри. 

Театр є наразі символом Херсона. Він є вже чимось більшим, ніж театр, тому що ми всі спостерігали, як колектив боровся, радів, коли Херсон деокупували. Зараз кожне вибите вікно – це як шрам на нашому загальному театральному тілі. І, з іншого боку, це теж вже потребує меморіалізації, тому що театр, який працює на лінії фронту, і театр, який є духом міста – це дуже багато важить».