Микола Гурович Куліш – видатний український драматург 20-30-х років, митець-новатор, представник «Розстріляного Відродження». Ім’я Куліша тісно пов’язане з Херсонщиною – тут він народився, тут почалися його трудове і творче життя.
Народився у незаможній селянській родині в селі Чаплинка. Навчався в Олешківській гімназії. Влітку 1914-го Микола Куліш вступив на перший курс філологічного факультету університету в Одесі, але розпочати навчання не встиг – його мобілізували на фронт Першої світової війни. У 1915-му був тяжко поранений і вже за два роки повернувся до Олешок. У 1918 р. організував там «Просвіту». З 1918 р. – голова міськвиконкому Олешок, голова місцевої ради, організатор «Першого Українського Дніпровського полку» в Херсоні. 1922-1925 рр. – працівник Наросвіти: організовував українські школи, забезпечував їх кадрами, склав український буквар «Первинка».
Як драматург став відомим завдяки постановці драми «97» Гнатом Юрою. Газетяр, громадський діяч, учасник літературних дискусій 1920-х. Був членом літературної організації «Гарт», членом та президентом «ВАПЛІТЕ». Сподвижник талановитого реформатора Леся Курбаса. Разом з іншими українськими митцями піддався гонінням радянської влади, був засуджений на 10 років заслання до Соловецьких таборів. 3 листопада 1937 року розстріляний в урочищі Сандармох разом із своїм другом Лесем Курбасом та ще 1109 людьми.
Його найвідоміші п'єси – «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната», «Так загинув Гуска», «Маклена Граса».
«Шановний глядач, пролетарі, селяни, інтелігенція. Ми зійшли зі сцени і не кричіть «браво», бо знаєте, що по латині «браво» – це повторити. А я не хочу повторювати своїх помилок, своїх блукань, своєї любові до революції. Я не хочу повторювати своїх помилок і вам не раджу. Не говоріть своєму життю «браво», не говоріть своєму часу «браво». Він не вартий того, щоб цього повторювати».
М. Куліш
«Творчість М.Куліша стала тим жаданим і благодатним дощем, який вивів із реанімаційного стану українську драму й органічно влився в русло європейської літератури».
М. Зубрицька